Вас вітає психологічна служба                                          

• Дитяча лінія 116 111 або 0 800 500 225 (з 12.00 до 16.00)
• Гаряча телефонна лінія щодо булінгу 116 000
• Гаряча лінія з питань запобігання насильству 116 123 або 0 800 500 335
• Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0 800 50 17 20
•  Уповноважений Президента України з прав дитини 044 255 76 76
• Центр надання безоплатної правової допомоги 0 800 213 103
•  Національна поліція України 102

 Нормативні документи                                                             

       Коли тривога «маскується» - як її розпізнати й підтримати дитину

Іноді тривожність видно одразу: дитина тремтить перед читанням уголос, відмовляється виходити до дошки, просить «можна я не буду?» перед моментом відповіді. Але частіше тривога в класі виглядає зовсім інакше — як «лінощі», «неслухняність», «неуважність», «агресія», часті походи до медпрацівника чи раптові «болі в животі».

У шкільній реальності це легко переплутати зі РДУГ, проблемами дисципліни або навіть із труднощами навчання. Та є важливий нюанс, адже тривога має властивість «блокувати мозок». Дитина може бути розумною, старанною, з хорошими знаннями — але в момент напруження ніби «вимикається».

Сьогодні українські діти й підлітки живуть у додатковому шарі стресу: повітряні тривоги, новини й втрати, переїзди, дистанційне навчання, нестабільність, інколи, нажаль,  розлука з близькими. Навіть якщо в сім’ї все добре, нервова система дитини може бути виснаженою. Саме тому так важливо навчитися бачити тривогу «між рядків» поведінки — і підтримувати, а не сварити.

Якою буває тривога у дітей

Тривога має багато форм. Нижче — найпоширеніші, які ми можемо зустріти в школі:

• Тривога розлуки

Дитині складно відпускати батьків, важкі ранкові розставання, плач, чіпляння, прохання «зателефонувати мамі». У підлітків це теж трапляється, просто виглядає інакше: наполегливі повідомлення батькам, потреба постійно «бути на зв’язку», страх, що вдома щось станеться.

• Соціальна тривога

Надмірна сором’язливість, страх виглядати «недоречним, глупо», уникання виступів, роботи в групах, відповіді біля дошки. Часто — сильна самокритика і болісне переживання оцінок, коментарів однокласників.

• Вибірковий мутизм

Дитина вдома говорить нормально, але в школі — мовчить або відповідає пошепки, завмирає поруч із вчителем чи в незнайомих ситуаціях.

• Генералізована тривога

Постійні хвилювання про все: оцінки, контрольні, майбутнє, безпека, здоров’я рідних, новини. Часто поруч — перфекціонізм “або ідеально, або ніяк).

• ОКР (обсесивно-компульсивний розлад)

Нав’язливі думки, які виснажують, і ритуали для зниження напруги: рахування, перевіряння, миття рук, повторювання, потреба робити якусь рутину певним чином.

• Специфічні фобії

Надмірний страх конкретних речей або ситуацій: гроза, собаки, укриття, темрява, медичні процедури, список можна продовжувати бескінечно.

Як тривога може виглядати в класі (і чому її плутають з іншим)

• Неуважність і метушливість (схоже на РДУГ)

Коли дитина крутиться, зривається з місця, губить речі, відволікається — ми часто думаємо про дефіцит уваги. Але тривожна дитина теж не може зосередитися: думки перекрикують вчителя. Іноді вона то активна й залучена, то раптом «випадає» — залежно від того, що саме її тригерить (контрольна, очікування відповіді, конфлікт у класі, звук сирени, повідомлення від батьків).

• Відмова йти до школи (схоже на прогули)

Шкільна відмова — не завжди про те, що дитина не хоче вчитись. У багатьох дітей це спосіб уникнути того, що викликає сильну тривогу: оцінювання, булінг, страх помилки, надмірні вимоги до себе. Часто загострюється після канікул або пропусків через хворобу: повернення здається непосильним.

• Порушення поведінки й агресія

Тривога — не лише про сльози. Деякі діти «йдуть у бій»: штовхають, зривають урок, сперечаються, кидають речі. Це може бути реакція «бий або тікай», коли дитина відчуває небезпеку й не знає, як інакше впоратися. Також тривога може проявлятися як потреба контролю: дитина дратується, якщо хтось порушує правила, якщо змінюється розклад, якщо щось не так, як завжди.

• «Я не можу відповісти» — хоча вдома все знає

Буває, що на письмових роботах дитина демонструє хороший рівень, а на уроці — ніби німіє. Вчитель бачить «стіну»”: погляд вниз, уникання контакту очима, демонстрабо навпаки демонстративна поведінка, аби тільки не відповідати. Якщо таки викликали — може зависнути: знання є, але тіло в стресі, і слова не виходять, або піти в тотальну відмову.

• Часті походи до медпрацівника

Тривога часто живе в тілі. У дитини можуть бути:

• головний біль, нудота, біль у животі, блювання;
• серцебиття, пітливість, тремтіння;
• напружені м’язи, відчуття нестачі повітря.

Якщо медичних причин не знаходять, варто м’яко перевірити, чи немає тривожного навантаження.

• Проблеми в окремих предметах

Коли дитина починає сумніватися у своїх силах (я нуль в математиці), тривога підсилює блокування: вона гірше засвоює матеріал, робить більше помилок — і коло замикається. Іноді тривога справді йде поруч з труднощами навчання. Особливо стресовим може бути період, коли дитина відчуває, що «не тягне», але ще не розуміє чому й не має підтримки.

• Не здає домашні завдання (і це не завжди тоді, коли дитина не зробила його)

Тривожні діти можуть не здавати роботу, бо бояться, що вона недостатньо хороша. Вони стирають написане до дірок, переробляють нескінченно, застрягають на дрібницях — і в результаті не встигають. Перфекціонізм виглядає як старанність, але всередині там часто — страх помилки і сором.

• Уникає групової роботи й соціалізації

Відмова від груп, їдальні, фізкультури, заходів, виступів може бути способом уникнути оцінювання й відчуття, що її оцінюють та «розглядають». Такі діти інколи розкриваються в індивідуальній взаємодії «один на один».

Що можуть зробити дорослі

Поради для вчителів

Спершу — контакт, потім — вимоги.

Фрази типу «зберися», «не вигадуй», «нічого страшного» часто підсилюють тривогу. Краще:

• Я бачу, тобі зараз непросто.
• Давай спробуємо маленький крок.
• Ти можеш відповісти коротко (письмово чи після уроку)

Передбачуваність заспокоює нервову систему. Оголошуйте план уроку, попереджайте про зміни, контрольні, виступи. Для багатьох дітей невідомість  страшніша за складність.

Давайте варіанти відповіді. Усно чи письмово, біля дошки чи з місця, зараз або через 5 хвилин. Вибір повертає відчуття контролю.

Стишуйте оцінювання, підсилюйте процес. Підкреслюйте зусилля, кроки, прогрес.

Короткі паузи на «заземлення» корисні для всього класу (для педагога також) Наприклад, 30 секунд: «Відчуйте стопи на підлозі, зробіть повільний вдих-видих, знайдіть три білих предмети в класі». Це не психологія замість навчання, а гігієна нервової системи.

Поради для батьків

Розділяйте дитину і її тривогу. Дитине не проблемна, а їй зараз страшно і тривожно.

Будуйте режим і опори. Сон, їжа, рух, обмеження нескінченного скролінгу новин — це банально, але саме на цьому тримається стійкість.

Домашні завдання — дробіть. Не потрібно робити все, нехай спочатку зробить якусь частину чи конкретний предмет, одне завдання і тому подібне.

Звертайтесь по підтримку раніше, ніж стане зовсім важко. Шкільний психолог, класний керівник, сімейний лікар, спеціаліст з психічного здоров’я — це не «клеймо», а нормальна допомога, коли нервова система перевантажена.

Коли потрібна обов’язкова консультація фахівця

• тривога триває тижнями і заважає навчанню, сну, харчуванню;
• дитина регулярно уникає школи або уроків;
• є часті панічні стани, неконтрольовані спалахи агресії;
• з’являються висловлювання про безнадію, небажання жити, самопошкодження.

Тривога не робить дитину «слабкою» чи «проблемною». Вона сигналізує, що нервова система перевантажена і потребує опори. Найчастіше дітям потрібні не ідеальні слова, а стабільна присутність дорослого, який бачить, не соромить і допомагає зробити посильний крок.

Якщо ви помічаєте описані ознаки у своєї дитини або учня — зверніться до шкільної психологічної служби. Разом ми завжди знаходимо більше варіантів підтримки, ніж здається на самоті.

Вправи на заземлення: як повернути опору, коли тривога «накриває»

Іноді дитина приходить до школи наче звичайна — і раптом «зривається» на уроці, завмирає біля дошки, не може згадати просту відповідь, проситься до медпрацівника з болем у животі або різко злиться на дрібницю. У такі моменти можна подумати, що учень або лінується, або хитрує. А насправді дуже часто ц так виглядає тривога.

Наші діти й підлітки живуть у непростих реаліях: повітряні тривоги, гучні звуки, нестабільність, новини, переживання за близьких, переїзди, розлука, втома від навчання в різних форматах. Навіть якщо дитина не говорить про це, нервова система все одно відчуває напругу. І коли її стає забагато — тіло вмикає режим виживання.

Заземлення (grounding) — це короткі дії, які допомагають мозку переключитися з режиму тривоги у режим реальності: «я зараз у безпеці, я можу впоратися». Заземлення не скасовує проблему, але часто робить найважливіше: знижує хвилю паніки, повертає увагу, допомагає дитині знову думати й діяти.

Коли тривога висока, тіло може перейти в реакції бий-тікай-завмри. У цей момент мислення звужується: стає важко говорити, відповідати, запам’ятовувати, зосереджуватися.

Заземлення повертає увагу до простих сенсорних фактів: що я бачу, чую, відчуваю тілом. Це наче «якір» для мозку: він отримує сигнал, що зараз можна повернути контроль і заспокоїтися.

Важливий принцип: ці навички працюють краще, якщо їх тренувати в спокійніший час, а не лише «на піку». Так само, як ми вчимо правила безпеки заздалегідь.

Коли заземлення особливо доречне в школі

• перед відповіддю біля дошки, виступом, читанням уголос
• під час контрольної, коли «порожньо в голові»
• після конфлікту, булінгу, різкої зміни планів
• у момент сліз, злості, «істерики», або навпаки — завмирання
• в укритті, під час повітряної тривоги, після гучних звуків
• коли дитина раптово скаржиться на нудоту, біль у животі без очевидної причини

Важливі застереження, щоб не нашкодити

• Не змушувати. Краще дати вибір: «хочеш дихання чи вправу з предметами навколо?»
• Якщо дитина має травматичний досвід, інколи увага до тіла може підсилити дискомфорт. Тоді варто починати з зовнішніх орієнтирів (очі, слух, предмети), а вже потім — тіло.
• Якщо є самопошкодження, суїцидальні думки, регулярні панічні атаки, заземлення — лише частина підтримки. Потрібна консультація фахівця.

Набір вправ: від 30 секунд до 3 хвилин

Вправи на зняття стресу, релаксація

• Техніка релаксації Джейкобсона – зняття стресу та розслаблення
• Дихальна вправа “Квітка і свічка”
• Вправа “Обійми метелика”
• Дихальна гімнастика, релаксація

Учням

Коли необхідно звертатися до психолога:

•  Якщо ви пережили велику втрату, ви ніяк не можете перестати сумувати і побиватися.
• Якщо вам здається, що при всьому зовнішньому благополуччі у вас «щось не так».
• Якщо ви починаєте боятися своїх думок, почуттів і реакцій, не розумієте, що з вами відбувається.
• Якщо вас турбує те, що вам сумно, погано або сумно без причини.
• Маєте труднощі в навчанні.
• Якщо Вам складно знайомитися, будувати дружні взаємини, знаходити друзів і почувати себе легко і вільно в колективі.
• Якщо втрачаються спільна мова і теплі стосунки з найближчими людьми.
• Коли необхідно замислитися про майбутню професію, зробити правильний професійний вибір.
• Хочете навчитися управляти своїм характером, ставити мету і ефективно її досягати.

Якщо вам потрібна допомога,

не варто відкладати візит до психолога на невизначений термін!

Конфіденційність гарантовано!

 Батькам

Готовність дитини до навчання в школі

Початок навчання дитини в 1-му класі – складний і відповідальний етап у її житті. Адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності – це й нові контакти, нові стосунки, нові обов’язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став школярем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок, батьки, бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною. Змінюється все життя дитини: більшість часу підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам і турботам.

Шкільна адаптація включає в себе

Біологічна адаптація– це пристосування до нового режиму навчання й життя.

Психологічна адаптація– це входження до нової системи вимог, пов’язаних з навчальною діяльностю. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини.

Соціальна адаптація – це процес входження до учнівського колективу. Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо).

Які ознаки успішної адаптації?

    По-перше, це задоволеність дитини процесом навчання. Їй подобається в школі, вона не відчуває невпевненості і страхів.

      Друга ознака – наскільки легко дитина справляється з програмою. Якщо школа звичайна і програма традиційна, а дитина відчуває труднощі у навчанні – необхідно підтримати її у важкий момент, не критикувати надмірно за повільність, а також не порівнювати з іншими дітьми. Всі діти різні. Якщо програма складна, та ще і передбачає вивчення іноземної мови – уважно стежте, чи не є таке навантаження для дитини надмірним. Краще вчасно відкорегувати цю ситуацію, інакше почнуться проблеми із здоров’ям. 

      Дуже важливо на першому етапі вселити в школяра упевненість в успіх, не дозволити йому піддаватися розчаруванню (“У мене нічого не вийде!”), інакше боротися з апатією ви будете дуже довго.

      Наступна ознака успішної адаптації – це ступінь самостійності дитини при виконанні нею навчальних завдань, готовність вдатися до допомоги дорослого лише після спроб виконати завдання самому. Частенько батьки дуже старанно “допомагають” дитині, що викликає деколи протилежний ефект. Учень звикає до спільного виконання уроків і не хоче робити це самостійно. Тут краще відразу позначити межі вашої допомоги і поступово зменшувати їх. Але найважливішою ознакою того, що дитина повністю освоїлася в шкільному середовищі, є його задоволеність міжособовими відносинами – з однокласниками і вчителем.

Рекомендації батькам для покращення адаптації першокласників

Ознаки успішної адаптації до школи

Дитина весела, спокійна, швидко знаходить друзів серед однокласників, добре відгукується про вчителів і ровесників, легко приймає правила шкільного життя, новий режим дня для неї комфортний (не плаче вранці, нормально засинає ввечері і т.п.). У дитини немає страхів з приводу однолітків і вчителів, вона адекватно реагує на зауваження вчителя.

Ознаки дезадаптації

Ви часто бачите дитину втомленою, вона не може заснути ввечері і насилу прокидається вранці. Дитина скаржиться на однокласників, на вимоги вчителя. Їй складно відповідати шкільним вимогам, вона внутрішньо чинить опір, вередує, ображається. Зазвичай такі діти відчувають труднощі в навчальній діяльності. Лише до кінця першого півріччя за допомогою роботи педагога, психолога, батьків вони адаптуються до шкільного середовища.

• У перші тижні навчання першокласнику в школі важливо допомогти повірити в себе, в свої сили й можливості.
• Проявляйте інтерес до школи, класу, в якому вчиться ваша дитина. Дуже важливо дитину просто послухати.
• Різко не змінюйте ставлення до родини ( «Ти тепер великий, повинен сам мити посуд» і т.д.).
• Заохочуйте дитину не тільки за навчальні успіхи. Будь-яке моральне стимулювання, слова підтримки з боку дорослих допомагають дитині відчути себе значущим в тій чи іншій діяльності.
• Не критикуйте свого малюка, навіть якщо він погано пише, повільно рахує, неохайний. Критика, особливо при сторонніх людях, тільки посилить його проблеми.
• Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з котрими він зустрівся в школі. Поясніть їх необхідність і доцільність.
• Ніколи ні з ким не порівнюйте свою дитину – це призведе або до підвищеної гордості, або до заздрості і падіння самооцінки. Порівнювати можна тільки нові успіхи вашої дитини з його колишніми досягненнями.
• Зверніть увагу на здоров’я дитини. Можливо його хвороби і погане самопочуття це сигнал організму на можливу дезадаптацію до нових умов.
• Звертайте увагу на характер сліз, в чому дійсно причина поганого настрою і плачу.
• Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, успіхах у навчанні, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.

І пам’ятайте, що дитячі проблеми не простіше дорослих. Конфлікт з учителем або однолітком в емоційній напрузі і наслідках може виявитися важчим, ніж конфлікт дорослого члена сім’ї з керівництвом на роботі.

Успіх адаптації в школі багато в чому залежить від батьків, а вчителі та психологи вам обов’язково допоможуть.

  Учителям

      Секрети гарного настрою

Психологи вивели 4 правила, які допоможуть позбутися нудьги і завжди мати хороший життєвий настрій.

                                               

Рух і життєва активність

   Люди, які живуть активним життям, набагато рідше схильні до стресів і нападів нудьги. Цікава робота чи творчість, а також заняття спортом просто не залишають часу для депресії.  А також активні фізичні навантаження сприяють виробленню гормону ендорфіну, який викликає почуття ейфорії.

Спілкування з оптимістами

Намагайтеся спілкуватися з позитивними людьми. Кажуть, що поганий настрій заразний, тому краще «заражатися» від тієї частини твого оточення, яка сповідує позитив, життєлюбність і хороший настрій.

    Правильне харчування 

 Виявляється, наше меню теж здатне впливати на душевний стан. Наприклад, гіркий шоколад давно визнаний активним борцем з поганим настроєм. Також позитивно впливають на психіку банани, ананаси, сливи та яблука. З іншої сторони, картопля, хліб і макарони мають заспокійливу дію.                                

Свіже повітря та сонячне світло

 Сонячне світло підвищує в організмі вироблення гормону щастя — серотоніну, який відповідальний за хороший настрій. У результаті регулярних прогулянок і тривалого перебування на природі людина відчуває прилив життєвих сил та поліпшення настрою, організм краще здійснює опір стресам, а життя відчувається яскравішим, цікавішим та насиченішим.